Історію про свою 78-річну тітку журналістам розповіла телефоном пані Людмила. Вона проживає в Запоріжжі, сама майже не пересувається, тому фізично не може приїхати до родички.
Корінна глухівчанка А. (назвемо її так) усе доросле життя до пенсії жила в Сумах. Працювала держслужбовцем. Вела активний спосіб життя: професійно займалась плаванням, подорожувала. Своєї сім’ї в жінки не було, тож коли прийшов час пенсії, то без проблем повернулась до рідного Глухова, де доглядала за старенькими батьками. На сьогодні А. вже більше 20 років – у їхній домівці по вул Годунівській. Не євро-умови, але жити можна.
Спочатку вона справлялась з усім сама. Навіть вдома організувала мініпритулок для котів, де доглядала з десяток бездомних тварин. Дві зими підряд брала до себе знедолену стару жінку, годувала її, купувала необхідні ліки. Бо, як розповідає Людмила, тьотя її – сердобольна людина, ладна всім прийти на допомогу.
До 76 років пенсіонерка прекрасно обслуговувала себе сама, як для такого віку, була доволі жвавою. Та час брав своє, і безпорадна старість прийшла і до неї. Півтора роки назад ситуація почала повертатись не в кращу сторону. Як розповідає племінниця Людмила, тітка охляла. У жінки почалась стареча слабкість у тілі, вона не може ані помитись, ані приготувати їжу, більше того, навіть сама поїсти. Настав час, коли старенькій потрібен догляд. Племінниця вибачається за подробиці, але говорить, що тітка не контролює, коли хоче в туалет, тому, без перебільшення, опорожнюється, де прийдеться. Здебільшого, це відбувається в ліжку, бо дні проводить у ньому.
У Глухові в А. з родичів є лише 82-річна дружина покійного брата. Деякий час вона забирала родичку до себе пожити, та потім теж перестала справлятись. Сьогодні невістка в силу своїх можливостей ходить до лежачої, носить їжу. Але підняти її, щоб помити, просто не в силі. Більше того, старенька часто падає і може днями лежати на долівці.
Будинок, у якому на одній половині живе А., будував ще її дід у 1912 році. Житло зараз фактично в непридатному аварійному стані. Це м’яко кажучи, бо там просто катакомби – підлоги нема, води нема, гори сміття. До жінки ходив соцпрацівник із місцевого терцентру. Але для цієї підопічної вже мало два рази на тиждень принести води чи допомогти купити продукти, як іншим стареньким – вона потребує посиленого цілодобового догляду. Але жінка від усього відмовляється. У пенсіонерки є й однокімнатна квартира. Але йти туди жити з якихось причин завжди навідріз відмовлялась, хоча її вмовляють соцпрацівники. Родичі кажуть, то якась фобія. Та переїзд за великим рахунком уже не вирішує надкритичної ситуації: жінці потрібен спеціальний догляд.
– Ще декілька років назад я планувала переїхати у Глухів і доглядати за нею. Але, не так сталось… У мене почались проблеми з кістками. І сьогодні в свої 56 ледве пересуваюсь, – бідкається Людмила.
Племінниця телефоном почала зв’язуватись з відповідними службами та вирішувати, як можна влаштувати тітку в будинок престарілих. Говорить, що саме це слово спочатку звучало для неї страшно, було неприйнятним. Але з’ясувалось, що туди практично неможливо потрапити! Виявляється, встановлено обмеження: пенсія охочого жити в державному інтернаті не має перевищувати двох прожиткових мінімумів. У глухівчанки вона виявилась більшою на 19 гривень.
Так, на початку весни зібрали пакет документів, але в Сумах не дали погодження на її оформлення в будинок для людей похилого віку.
Прилаштувати стареньку в місцеву лікарню на якийсь місяць (давайте не робити вигляд, що так ніколи ніде не робилось!) теж неможливо: нова медреформа не передбачає такий вид послуг. НСЗУ може оплатити догляд лише тоді, коли медзаклад оформить спеціальний пакет на паліативну чи хоспісну допомогу. Ще кілька років тому з десяток таких проблемних старих з усього району могли зимувати в сільських лікарнях, але сьогодні амбулаторії теж не можуть виконувати функцію хоспісів.
Цю бабусю, щоб не замерзла, правдами-неправдами таки оформили взимку до терапевтичного відділення в міську лікарню, навесні – до психіатричної. Генеральний директор Сумської обласної спеціалізованої лікарні у м. Глухові Галина Шуляк коментує, що вкрай занедбану жінку вони прийняли і обстежили, але жодних психічних розладів у неї не виявлено. Після того, як за старенькою тиждень-другий старанно у теплі доглянув персонал лікарні, її вимили і нагодували, А. значно набралась сил, сама навіть ходила до їдальні. Але тримати жінку в закладі, звісно, ніхто не може.
– Відходьте від стереотипу про психіатричні лікарні: якщо людина занедбана і не має де жити, чи родичі не хочуть доглядати, то її слід влаштовувати сюди. Наша лікарня передбачає спеціалізоване лікування хворих, це не притулок для нужденних. Насправді, так звані соціальні пацієнти, зокрема і з психічними розладами, сьогодні стали величезною проблемою для країни, бо нема механізму оплати соціальних послуг, – коментує Г. Шуляк.
То що робити самотній жінці, яка від старості і безпомічності гниє в ліжку? Або днями лежить на земляній долівці? В інтернат не беруть, бо пенсія зависока, рідних, хто б доглядав, нема. Знайти жіночку, яка за окрему плату взялась би її доглядати, не можуть, бо ніхто не зголошується на таку роботу. Самостійно найняти когось, наприклад, за можливість стати власником квартири, вже не може через старечий маразм. До речі, вона особисто ні на що не скаржиться: навіть журналістам, які застали стареньку лежачою на долівці, каже, що все нормально. А так як А. дієздатна, то вирішувати за неї подібні питання ніхто не вправі. До речі, за словами племінниці, яка добивається порятунку глухівської тітки, ніхто з рідних навіть не знає, чи складала та заповіт. Кажуть, що якби стояло питання передачі прав на квартиру місту в обмін на достойний догляд до смерті, то це був би ідеальний варіант. Але то тільки роздуми про ідеальне…
Як стало відомо, у Глухові найближчими днями має зібратись комісія, щоб терміново шукати вихід. Як пояснив журналісту начальник УСЗН Сергій СОРОКА, дійсно, згідно закону, який вступив у силу з січня 2020 року, щоб одинокі люди могли потрапити до інтернату з відшкодуванням з пенсії, потрібно, щоб пенсія не перевищувала двох прожиткових мінімумів на місяць.
– Після останнього перерахунку у цієї жінки перевищення складає вже не 19, а 75 гривень. Ми зараз посилено опрацьовуємо всі можливі варіанти допомоги, консультуємось з колегами, залучаємо фахівців з інших служб. Жителька нашого міста потрапила дійсно у надскладну ситуацію. Рішення про інтернат приймають в області, розуміємо вимоги законодавства, але ж мають бути якісь виключення! З кожним днем ситуація тільки гіршає, все ускладнюється її категоричною відмовою від послуг соцпрацівника, – говорить С. Сорока.
Джерело: nedelya.info
