Нетуристична Верхосулка, про яку ми мало знаємо. Чому туди варто поїхати?

«О, Верхосулля, люба мрія Мого дитинства сон ясний…» — так писав О. Олесь про мальовниче село над Сулою, де пройшли найщасливіші роки його дитинства.

Щоліта разом із мамою та двома сестрами малий Олесь приїздив у Верхосулку, до свого дідуся по материній лінії Василя Пархомовича Грищенка, пише bilopillia.city.

« Що літа я виїздив з міста в Верхосулку, на село, в маєток, до бабусі і діда. Я тижні не спав перед від’їздом, і коли тепер долітає глуха луна моїх дитячих переживань, я почуваю те, що, може, почуває сліпий, якому на мить блисне і осліпить сояшний промінь. …. скоро-скоро і найдорожча в житті Верхосулка!» — так напише О. Олесь у своїй автобіографії у 1921 році, перебуваючи на чужині.

(З 9 сторінок цієї автобіографії 7 присвячені Верхосульці і лише 2 – Білопіллю)

Дідусь О.Олеся Василь Пархомович Грищенко був родом із села Товсти Лебединського повіту (зараз Білопільського району), чий рід походив із кріпаків графа Толстого (можливо Романова). У сімнадцять років хлопцеві пощастило викупитись на волю і поселитися в селі Верхосулля (Вища Верхосулка) Лебединського повіту., тут дідусь працював управителем у пана Башкирцева, після смерті якого його дружина жила за кордоном.

До діда, розумної й тямущої, чесної й доброї людини, завжди йшли люди за порадою, і він часто просив у пана поступок для селян. Власники-пани помирали чи виїздили і, нарешті, здали дідусеві в оренду хутір. Поміщицьке майно і будівлі були в його користуванні. Мав два будинки: «панський» і другий – «контора» (хата з меблею). «Панський» будинок, де власне і жила родина, судячи зі спогадів Олеся, знаходився в самій Верхосульці, а «контора», скоріш усього, і була саме в Загорі за 5 км від Верхосулки.

Як згадують старожили, в Загорі були і господарські будівлі, і погреба, жили робітники, і дуже багато часу проводив Василь Пархомович. (Урочище Загір жителі сусідньої Комишанки Недригайлівського району називають Пархомівщина .) Майже завжди, їдучи в поля, він брав з собою онука, сподіваючись прищепити йому любов до хліборобської праці. Але майбутнього поета мало цікавило чому вилягла пшениця і які шкідники поїли буряки. Його захоплювала краса навколишньої природи, чисте прозоре повітря, синь Сули, спів солов’їв, смак джерельної води. До цього часу збереглася криниця на колишньому господарстві Грищенків у Загорі, з якої пив воду Олесь, і яку в народі називають Олесевою.

Якщо в неї зазирнути, то можна побачити, як б’є джерело. Вода в ній завжди кришталево чиста та холодна. Тут же росте і віковий каштан, який пам’ятає юного майбутнього поета. Він був посаджений Василем Пархомовичем десь у 1876-1878 роках, можливо на честь народження онука.

О. Олесь дуже любив «свого дідуся, який чуло ставився до знедоленого селянства, допомагав, чим тільки міг, убогим людям Дідусь ніколи не дбав про те, щоб забезпечити свою старість. Так він і помер, не лишивши ні власності, ні грошей. А майна, як згадує О. Олесь, у діда було чимало: «Мав, крім хлібного поля, бурякові плантації. Мав дві пасіки: 700 і 300 колодок (посилав онука стежити за роюваннями). Мав садок, величез[ний] огород, домашньої птиці (павлінів, цисарок, индиків, курей, гусей, качок)»

«Дід мав велику родину. Найстарша його дочка Олександра була поетова мати, а її сестра Марія (Пазухіна) доводилася йому хрещеною матір’ю. Сини? Олексій орендував маєток, як і його батько. Був начитаний. Вся ро- дина ходила до нього радитись. Інший син був присяжний повірений у Сумах, мав жінку-німкеню, Емілію Ернестівну. Дітей вони не мали, тому усиновили якогось Федора, сина однієї наймички» Сам письменник описує родину Грищенків так: «Тітка моя Оксана (сестра матері) оповідала багато річей із книжок, будила думку, зацікавлювала книжками, оповідала фантастичні речі, будила мою уяву, фантазію. Мій дядько (по матері) Дмитро Грищенко одружився з учителькою з с[ела] Верхосулля. Другий дядько – Олекса Васильович Грищенко – одружений із жінкою з великопанського роду Альбрандів (?). […] Олекса ставився до поета з любов’ю, брав його на охоту (коли йому було 14 років), подарував рушницю. Запрошував із хліборобської школи на охоту, піддержував мене й матір матеріяльно. Пізніше Олекса був управителем маєтку Терещенка в с. Мирна Долина Бахмутського повіту з копальнями вугілля. Склав мапу Донецького кряжу, й до нього приїздили гірні інженери радитись у справі відкриття «залежів» вугіль. Дядько до- сконало знав укр[аїнську] мову та літерат[уру]. Часто з ним говорили на літературні теми».

Крім того дід О.Олеся був старостою Верхосульської церкви Святої Варвари ( зараз у тому приміщенні розташований будинок культури) і був похований на її території. Нажаль місце поховання не збереглося , люди лише пам’ятають де взагалі були поховання на території церкви

Музей імені Олександра Олеся при Верхосульському навчально-виховному комплексі: загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – дошкільному навчальному закладі створено у 2000 році. У джерел його заснування стояв сумський краєзнавець Геннадій Петров, який тривалий час займався дослідженням періоду перебування Олександра Олеся на Білопільщині, та сумський художник графік Володимир Ломака, уродженець села Верхосулка. Їхні ідеї були реалізовані педагогічним колективом нашого навчального закладу на чолі з тодішнім директором школи, істориком-краєзнавцем, родичем Олександра Олеся Євгеном Петровичем Грищенком.

Основна експозиція музею присвячена О. Олесю та його сину О. Ольжичу.

Крім того оформлені експозиції які розповідають про історію села, церкви, школи. Є народознавчий куточок, матеріали про відомих земляків. Зокрема присвячені художнику-графіку Володимиру Ломаці, члену спілки письменників України Євгену Васильченку, Наталії Петренко та ін.

Вже більше десяти років верхосульська земля, щороку наприкінці липня-початку серпня збирає поетів, письменників, художників, аматорів сцени та всіх шанувальників творчості О.Олеся не тільки Сумщини, а й усієї України, на літературно-мистецькі свята. Проводяться екскурсії та турпоходи Олесевими стежками, в яких беруть участь діти та підлітки. ( В 2019 році приїздили учні 5-х класів Вільшанської школи та читачі Комишанської с бібліотеки Недригайлівського району, турпохід школярів Миколаївської громади).

Щиро запрошуємо всіх бажаючих відвідати Верхосульщину: відвідати музей, урочище Загір, помилуватися красою Сули та навколишніми краєвидами, якими свого часу милувався Олесь.