Замість конкуренції — хаос: як “реформи” лісового ринку душать бізнес

Деревообробники та меблевики б’ють на сполох: дефіцит деревини, маніпуляції на біржах, різкі необґрунтовані стрибки цін, а обсяги заготівлі зменшуються удвічі в порівнянні з 2021 роком.

Але чомусь ніхто не ставить питання: хто довів ринок до цього стану?
Хто відповідає за “реформи” біржової торгівлі, які перетворилися на інструмент маніпуляцій?
Чому на торгах окремі компанії викуповують величезні обсяги деревини, але потім не забирають їх?

Такі дії штучно створюють дефіцит і запускають ланцюгову реакцію росту цін. Виробники змушені купувати дорожче, хоча реальних поставок стає менше.

Це вже не конкуренція, а спекулятивний механізм, який працює проти чесного бізнесу та на користь тих, хто маніпулює системою.

Чому при цьому ДП “Ліси України” через механізм «відмов» офіційно декларує майже стовідсоткове виконання контрактів, тоді як реальні обсяги до переробників не доходять?
Чому досі немає прозорих механізмів ідентифікації лотів? Адже сьогодні ніхто не може відслідкувати, що сталося з деревиною, яку переможець аукціону не забрав:
– чи вона була виставлена повторно,
– чи «зникла» в невідомому напрямку,
– чи просто списана як «відмова».

Це не що інше, як чиста спекуляція та маніпуляція, що може свідчити про системний зговір та монопольні практики. Відповідальність за це лежить як на недобросовісних учасниках торгів, так і на ДП «Ліси України», яке не забезпечує належного контролю та прозорості процесів.

Бізнес чітко бачить: замість чесної конкуренції ми отримали хаос і непрозорість, де виграють не ті, хто реально працює, а ті, хто маніпулює системою. І поки деревообробні компанії інвестують у виробництво, розширюють лінії, укладають контракти з міжнародними партнерами, держава створює умови, в яких виробництво може зупинитися вже восени.

Сьогодні потрібно говорити не лише про “надзвичайну ситуацію”, а й про персональну відповідальність тих, хто допустив перетворення механізму біржової торгівлі на інструмент для маніпуляцій і спекуляцій.

Правила мають бути зрозумілими, прозорими і відповідальними. Адже без цього жодна стратегія розвитку — ні парламентська, ні урядова — не матиме сенсу.