67-річний Михайло Краснощок – знана людина не тільки в рідному селі Шевченкове, а й на Глухівщині. Саме він один з тих, хто офіційно зветься фермером, свято якого у цьому році вперше відзначається у державі 19 червня. Михайло Краснощок є власником фермерського господарства «Надія», яке займається вирощуванням різноманітних сільськогосподарських культур.
Усе починалось з 7 гектарів землі, які Михайло Іванович почав засівати в 1992 р. Через декілька років до цього додалось ще 33 га. А сьогодні його господарство обробляє 500 гектарів ріллі, більшість з якої – орендована в сільських жителів, які захотіли віддати свої ділянки фермеру. Щороку своїм пайщикам, як того вимагає договір, сплачує відповідний процент. Так, у 2019 р. було 10%, у цьому вже перейшли на 12%. Михайло Іванович зазначає, що в останні роки люди здебільшого беруть плату грошима. Лише деякі обирають зерно.
На полях М. Краснощок вирощує основний стандарт сьогодення для аграріїв: соняшник, кукурудзу, сою, овес, пшеницю. Щоправда, останнім часом ринок диктує правила і перевагу віддають технічним культурам. Так, наприклад, соняшником у цьому році засіяно 280 га, тобто більша половина всієї площі. Фермер пояснює, що інакше можна вилетіти у трубу.
– Ці культури рентабельніші, більш прогнозований ринок збуту, тому вони приносять менші збитки. Чого не скажеш про зернові, – ділиться з журналістом М. Краснощок.
Згадує, коли починав свою діяльність, у пріоритеті були ячмінь та цукровий буряк, на них тоді мали гарний заробіток.
Зрозуміло, що такий об’єм землі не можна обробити вручну. У господарстві є вся необхідна техніка. Михайло Іванович радіє двом новеньким, придбаним у минулому та цьому році тракторам ХТЗ-243 та CLAAS. Як виявилось – задоволення не з дешевих. Перший коштував близько 2 млн грн, другий – трохи більше. Крім цього, є для роботи три старенькі МТЗ-80, Т-150, а також сівалки, обприскувачі та все необхідне для посівів і обробки полів приладдя. Два роки назад для оптимізації в господарстві збудували і сушарку з сортувальним комплексом, щоб зерно, здебільшого кукурудза, було в належному стані і відповідного класу. Бо від цього залежатиме його ціна.
Фермер зазначає, що, незважаючи на тяжку щоденну працю, фінансово придбати нову техніку сьогодні – непросте діло. Доводиться вдаватись до кредитів. Вважає, що йому минулоріч пощастило потрапити в державну програму з підтримки аграріїв, завдяки якій отримав часткове відшкодування за купівлю одного з тракторів. Зараз цей механізм затих. У зв’язку з коронавірусом державні програми урізались.
У фермерському господарстві «Надія» працюють чотири наймані трактористи. Є навіть приїжджий з Полтавщини. У сезон зарплатня цих людей у середньому складає 10 тис. грн, залежно від виконаних об’ємів, кваліфікації тощо. Михайло Іванович тут не тільки керує процесом, він і сам активно працює на землі. Незважаючи на те, що за освітою чоловік – інженер-будівельник, довелось перекваліфікуватись, зайнятись самоосвітою. Тепер він і директор, і електрик, і тракторист, і агроном, і зварювальник. Треба обприскувати – обприскує, треба сіяти – сіє, пропадає десь електрична фаза – може екстрено відремонтувати. Говорить, що на 90% усе може виконати сам, бо часто нема часу на пошук майстрів, щоб не стало виробництво. Зазначає, що фермер має бути універсалом, таким і став.
Журналісту було важко вловити той момент, коли б аграрій міг приділити півгодини уваги. Бо саме ж сезон, роботи – з головою. Його день починається о 5 ранку, а закінчується – коли вже вийде, буває, що і наступного дня. Бо аграрна індустрія дуже залежить від погоди. Тому часто, спланувавши щось звечора, зранку доводиться відміняти або працювати в інші години. Дуже відчули аграрії на собі зміну клімату. Михайло Іванович наголошує, що нестача вологи дається взнаки, тому спрогнозувати щось на майбутнє дуже важко. Не обходиться тут без експериментів. Так, минулої осені, набравшись досвіду від колег з інших областей, фермер Краснощок уперше за роки існування господарства посіяв озиму пшеницю, не обробляючи перед цим ґрунт. Використав спеціальну саджалку, яка одразу робила лунки і розкидала зерно у неспахану ріллю, що дозволило зберегти вологу. І не прогадав. По-перше, вийшла економія на пальному, а по-друге, у безсніжну зиму його метод дозволив сходам гарно піднятись. І сьогодні пшениця радує око господаря. Говорить, без хліба не залишимось. На даний час прогнози гарні. До слова, у минулому році урожайність зернових у «Надії» склала до 70 ц з гектара.
Ринок збуту місцевого фермера – український. В основному вирощений урожай забирають перекупщики. Як показала практика, ціни на зерно весною вищі, ніж восени. Та у таких невеликих фермерських господарствах, як «Надія», не виходить відкладати урожай на потім, щоб гарно заробити. Бо обороти в них зовсім інші, ніж у великих холдингів, грошей вільних не вистачає. Тому, зібравши врожай, доводиться його одразу реалізувати, щоб отримати фінанси на закупівлю насіння, запчастин, техніки на наступний сезон.
Фермер зазначає, що сьогодні держава аж ніяк не підтримує розвиток сільського господарства. Тяжко відчули на собі відміну ПДВ. Тобто раніше дозволяли 20% доходу залишати на рахунках фермера, цими грошима можна було скористатись для закупівлі насіння, добрив, палива тощо. Та ось уже декілька років, як це відмінилось, тому розраховувати на підтримку не варто.
Михайло Іванович із захопленням згадує, як свого часу за обміном досвідом він побував у Америці. Два тижні спостерігав, як там розвивається аграрна сфера та сільське господарство взагалі. Та, на жаль, в Україні таку діяльність збудувати не вдається.
– У міністерстві у Вашингтоні, де проходили конференції, тоді почув: «У нас сільське господарство займає друге місце у державі за Пентагоном». Це мене вразило. Помітно, як там підтримується ця галузь. Трударі землі не задихаються, як у нас, від податків, цін, держава всіляко їх підтримує. Я вже 28 років займаюсь фермерством, та з кожним роком стає все важче і важче вижити. Тому сьогодні вимирають села, – коментує співрозмовник.
Спілкуючись з аграрієм, не могли не торкнутись теми відкриття ринку землі. Як і більшість малих підприємців, наш співрозмовник налаштований негативно по відношенню до такого рішення держави. Говорить, що маленькі місцеві господарства просто не мають таких коштів, щоб купити в майбутньому ділянки. Наголошує, коли сьогодні у країні нема елементарного порядку, напрацьованої програми, нормального законодавства, то з такими серйозними питаннями, як продаж землі, не треба було поспішати. За його словами, якщо держава не дасть адекватні кредити, то гектари скуплять великі холдинги-чужинці, а місцевих аграріїв просто витіснять.
Але поки М. Краснощок не опускає рук. Трудиться на своїх плантаціях в очікуванні нового врожаю. Уже провів обробку від бур’яну та шкідників. Тепер основна надія – на погоду.
Джерело: nedelya.info
