Вчора
6 грудня
5 грудня
4 грудня
3 грудня
2 грудня
1 грудня
30 листопада
29 листопада
27 листопада
24 листопада
23 листопада

Головний водолаз Шостки розповів про моторошні реалії своєї професії

Директор Шосткинської міської водолазно-рятувальної служби розповів про моторошні реалії своєї професії

  Минулого тижня шосткинські водолази обстежили глухівські озера. Тож нам випала нагода дізнатися більше про специфіку та проблеми цієї професії від директора Шосткинської міської водолазно-рятувальної служби Віктора Міщенка. Він є водолазом І класу зі стажем 30 років.

  – Вікторе Никифоровичу, ви обстежили акваторію глухівських озер. Розкажіть, що це за процедура? Які найцікавіші знахідки були у практиці?
– На початку купального сезону оглядаємо дно, адже часто заносить сміття, банки, пляшки, велике каміння. Минулого року у Глухові демонтували арматуру, на яку колись прикріплялися буйки. При пірнанні людина може поранитися таким залізяччям. Колись в іншому районі дістали величезну міну років війни. Викликали саперів. Тому знахідки можуть бути непередбачувані.
  – Скільки коштує така процедура?
– Наприклад, обстеження Скоропадського озера (це близько 300 м) – 5 тисяч. Ми працюємо за договором, зазвичай платить орендар або з мі­ського бюджету, якщо озером ніхто не опікується.
  – Глухівчани ще пам’ятають, як у місті були свої пірнальники. Скільки зараз в області лишилося водолазно-рятувальних служб після скорочення?
– До 2006 року було шість, серед них і глухівська. Усі належали до Сумської обласної водолазно-рятувальної служби. І це було дуже правильно з фінансової точки зору. Потім пройшла реорганізація, і таких служб лишилося чотири: у Шостці, Конотопі та обласна і міська в Сумах. Тепер нас передали на місцевий бюджет. Катастрофічно не вистачає фінансування. Це позначається на спорядженні, матеріальній базі, але найболючіше, що страждає штат. У нас лише два водолази та керівник, тоді як має бути хоча б п’ятеро працівників. Це при тому, що обслуговуємо кілька районів та отримуємо мінімальну зарплату.
  – У вас рідкісна професія, звучить навіть трохи романтично. Чи кожен може стати водолазом?
– Насправді романтики мало. Та й далеко не всім дозволяє здоров’я, тиск, серце. Є великий перелік професійних захворювань водолаза, які виникають, зокрема, і через недотримання техніки безпеки. Серед найнебезпечніших – інсульт, інфаркт, баротравма легень. Якщо водолаз отримав таку травму, потрібно швидко помістити його в барокамеру, яка за правилами має стояти на березі, і везти до лікарні.
  – Ваші хлопці проходять підготовку чи навчання?
– Водолази щоп’ять років атестуються в МНС, кожного року – навчання та перепідготовка в київській водолазній школі. Професія – у першій категорії виходу на пенсію, тобто це робота у важких умовах. Окрім цього, потрібно постійно тренуватися, бо при занурюванні на більше 12,5 м відбувається перенасичення киснем крові та тканин, при різкому піднятті може проявитися кесонна хвороба. Це як ефект шампанського. Тому потрібно фізіологічно готувати свій організм. Ми маємо допуск пірнати до 20 м углиб.
  – Як не важко про це говорити, але водолазам доводиться піднімати тіла потопельників…
– На жаль, це невід’ємна частина нашої професії. І з початком купального сезону насправді спекотна в цьому сенсі пора. Наприклад, за минулий тиждень на Сумщині потонуло семеро людей, двоє з них діти – брати-підлітки з Середино-Будщини. Одного хлопця підняли відразу, на пошуки іншого викликали нас. Однак перед виїздом повідомили, що труп уже дістали.
Люди здебільшого самі порушують правила, необачно поводяться, вживають алкоголь. Бувало, підіймаємо потопельника, а в нього – посмішка. Чоловік собі хильнув і навіть не зрозумів, що тоне.
  – Одне діло пірнати влітку, коли температура води комфортна, інша справа – у мороз. Бувають такі виклики?
– Водолазам доводиться працювати в будь-яку погоду, не виняток і зимова пора. Тільки в нас не вистачає забезпечення. Потрібні зимові гідрокостюми, їх нема. Працюємо в осінніх.
Узимку здебільшого виїжджаємо, коли люди провалюються під кригу. Особливо часті такі випадки, коли лід скресає, стає тонким. Також трагічні ситуації виникають через незнання елементарних правил поведінки на кризі. На Десні 27-річний хлопець хотів перейти річку. Рибалки вказали, де переправа. Але в кожного з них є пішня, якою перед собою прощупують кригу. А хлопець був необізнаний, тож побачив промоїну й вирішив перескочити. Це закінчилося трагічно.
  – Напевно, з точки зору психіки все це непросто?
– Часто буває: хлопці проходять навчання, отримують дозволи. Потім два тижні попрацюють. А доходить до них черга витягати потопельника – і все. Не витримують морально.
Наша процедура за інструкцією: знайти, підняти, доправити до берега та залишити. Буває, просять допомогти перенести, підтримати. Кажу: «Е-е-е ні, хлопці, ми своє діло зробили. Зараз водолаз з цим трупом повозиться, запах його понюхає, а завтра напише мені заяву на звільнення».
За роки роботи мені довелося піднімати більше п’яти сотень людей. Перед кожним зануренням доводилося налаштовуватися психологічно. Повірте, це непросто. Часто порівнюю воду з чорною кімнатою. Коли заходиш до неї, не знаєш, де і що тобі трапиться: чи то на витягнуту руку, чи зверху що впаде, чи впрешся носом.
Джерело: nedelya.info

4 листопада
3 листопада