У Сашка було для чого жити – це маленький Марк. Заради нього довелося стати ще сильнішим, подолати усі труднощі. Зараз Марку вже рік та 8 місяців. Хлопчик успадкував мамині риси обличчя, міміку та жести. Такий же впертий та сильний духом. Світле волоссячко та посмішка, мов дві краплини води, нагадують маму.
«Втрата для нас усіх стала тяжким випробуванням. Не раз чув, як моя мама плакала уночі. Альона була сиротою. А мама все життя мріяла про доньку, тому прийняла її як рідну. Та й Альона ще була такою ніжною, їй хотілося материнського тепла. Дуже мріяла, щоб у сина була повноцінна сім’я, якої, на жаль, не мала сама. Усі ми намагаємося купати Марка в любові, щоб він не відчував себе в чомусь обділеним», – ділиться Олександр.
У розмові з нами згадує, коли малятко забрали з реанімації після пологів, було найважче. Крихітку навіть боялися взяти на руки, але день-два, і молодий тато звик до нових обов’язків. Навчився пеленати, годувати з пляшечки, лише за плачем розрізняти, чого хоче синочок. Маленький Марк дуже погано спав. Олександр та його мама по черзі ночами сиділи біля колиски. «Синочку весь час потрібно було відчувати дотик. Поки рука на ньому – спить, тільки забираєш – прокидається», – розповідає чоловік.
Такий режим збивав з ніг, бо вранці Сашкові потрібно було йти на роботу у відділ у справах молоді та спорту, де він працює головним спеціалістом. Мама взяла на себе левову частку обов’язків. Але їй теж було дуже важко справлятися з маленькою дитиною, бо вік давався взнаки. Якщо вночі жінка прокидалася через малого, то до ранку не могла стулити очей. Та з часом ставало легше, Марк давав відпочити, усе увійшло в новий ритм.
Гуляти з синочком доводилося здебільшого Сашкові самому. «Друзі влітку роз’їхалися, у кожного свої справи. Я чіпляв на себе кенгурушку та йшов гуляти містом. До обіду приходили спати, тоді до вечора знову – на прогулянку до парку, на майданчики. Так усе літо провели вдвох. На осінь настала черга дідуся, бо до центру йти було прохолодно, тому їздили машиною», – згадує Сашко. А от від дитячого візочка маленький Марк відмовився одразу та навідріз. Тому транспорт довелося невдовзі продати.
Няньок у хлопчика було багато, допомагали з перших днів не тільки бабуся з дідусем, а й рідні та знайомі. «Марк навіть мою хрещену інколи називає «мама» і бабусю, і мене», – з посмішкою розповідає Олександр. Але все ж перше слово було «папа», а потім – «дідь» (дід). Зараз малюк уже починає говорити, вимовляє усі слова по одному-два склади: «яга» (ягідка), «бука» (білка), «бік» (жук). І це неабияк тішить рідних. Із захопленням тато розповідає, як у Марка різалися перші зубки, як він зробив самостійні кроки. Олександр увесь час був поряд, тому не пропустив жодної важливої події.
Зараз чоловік у відпустці, тож увесь час проводить з синочком: їздить на озера, возить на велосипеді, гуляє на майданчиках. Кілька місяців тому в їхньому чоловічому житті з’явилася жінка. «Ніколи не думав, що знову зможу відкрити серце. Але Аліна зуміла підібрати ключик не лише до моєї душі, а найголовніше до Маркової. Вона проводить з ним багато часу, гуляє, читає казки. Це дуже важливо. Я Маркові розповідаю про його маму. Зробив альбом зі світлинами, хоч малюк ще маленький, але впізнає рідне обличчя на фото. Разом з Аліною та сином ходимо на могилку. Завжди буду йому казати, що в тебе була мама, яка народила та дуже-дуже любила, але впевнений, що з’явилася і та, яка виростить».
Джерело: nedelya.info
